Про транссексуальність

Транссексуальністю називають ситуацію, коли людина усвідомлює себе такою, що належить до протилежної статі.

На даний момент в суспільстві існують два взаємовиключних визначення щодо транссексуальності:

Як правило "транссексуали" намагаються, або хотіли б, медичними засобами виправити "помилки природи". В цій ситуації говорити про "різноманітність" аж ніяк не можна.

ЛГБТ-активісти в своїх "працях" бувають вельми категоричні: "...в основі патології, що призводить до транссексуальності, лежить грубе порушення диференціації структур мозку (гіпоталамуса та ін.), відповідальних за статеву поведінку. Таке відхилення призводить до спотворення самоідентифікації і відчуття приналежності до іншої статі, незважаючи на біологічну стать і відповідне ролеве виховання дитини.

На даний момент єдиним методом лікування (!) транссексуальності, який дає задовільні результати, являється хірургічна і гормональна корекція." (Социальная работа с людьми, практикующими однополые сексуальные отношения: Теория. Методики. Лучшие практики/ Сост. Л. Гейдар; под ред. М. Андрущенко — К.: Международный Альянс по ВИЧ/СПИД в Украине, 2009. — 196 с.)

Таким чином питання про суспільні можливості транссексуалів повинно розглядатися враховуючи можливий хворобливий стан таких осіб з відповідними обмеженнями. Якщо мова йде про "грубе порушення... структур мозку" навряд-чи можна говорити про необмежені можливості в працевлаштуванні, всиновленні тощо.

Пастка

Оскільки багато ЛГБТ-активістів стверджують, що транссексуальність  ‒ аномалія, дехто з них починає відстоювати протилежну точку зору про "абсолютну нормальність". Чому? Тому що в такому випадку приналежність "хворих" транссексуалів дискредитує всю ЛГБТ-спільноту: як можна "хворих" вважати невід'ємною частиною тих, хто бореться за права, пояснюючи, що вони всі є "різновидами норми"?

Таким чином ЛГБТ-концепція не витримує й тут перевірку на внутрішні протиріччя.

Ось приклад двох підходів: